У 1772 р. землі Галичини переходять під владу Австро-Угорщини. У цей період було скасовано орден єзуїтів, введено аболіційні контракти, кадастрову карту, поступово розвивалась освіта, почало відновлюватись господарство села; працював млин, гербарня.

Вулиця на Кальтвассері (тепер-вул. Т.Шевченка). 1934р.

У Зимну Воду почали масово переїжджати німці. Частина села, де вони поселилися у 1781 році отримала назву «Кальтвассер». Тоді тут мешкало 17 родин з Мангайму та Франкфурта-на-Майні. Згодом виникло ще п’ять будинків через поділ деяких земельних господарств, так що Кальтвасер нараховував вже 22 номери. Одночасно із заселенням Кальтвасера поселяються ще сім родин з інших районів Німеччини. Перші поселенці за віросповіданням були євангелістами, вони об’єднались навколо шкільної громади та у 1824 році вони побудували німецьку школу із твердого будівельного матеріалу. Це була приватна школа з одним класом. У 1909 році її відвідували 39 дітей, з котрих 34 — німецьких. Саме навколо цієї німецької школи об’єдналась громада Кальтвассера. Громаді доводилось важко утримувати школу, незважаючи на різні товариства й церкви, тому що вони повинні були вносити приблизно 40 років свою частку для польської школи в Зимній Воді та русинської (української), що була побудована в Рудному біля церкви, оскільки більшість німецьких власників були власниками земель на цих територіях. До 1905 р. Кальтвасер був самостійною політичною громадою, але невдовзі до неї приєдналась громада села Конопниця, яка була заселена мазурами (етнічна група поляків).

1870 роком датується перша згадка про польську школу у Зимній Воді. Будинок цієї школи зберігся до наших днів і стоїть біля костелу св. Катерини (тепер плебанія греко-католицької церкви Св. Івана Богослова). Є також згадки про те, що в Рудно діяла українська школа.

У 1834 р. село продано графові Михайлу Чацькому, шляхтичу зі Східної України за 65000 золотих. Внаслідок революційних подій 1848 р. в Австро-Угорщині було скасовано кріпацтво. По всіх селах Галичини на відзначення цієї знаменної дати встановлювали пам’ятні хрести. Такий хрест був поставлений й у Зимній Воді по вул. Суховільській, а також на вул. М. Заньковецької, на території колишнього Кальтвасеру.

Важливою подією для села стало будівництво першої в Україні залізниці Львів — Перемишль, адже вона проходила через Зимну Воду. Почали будувати залізницю у 1848 р., а закінчили у 1861 р. Прокладання залізниці планувалось через Скнилів, в обхід села, але завдяки протестам мешканців Зимної Води, колія таки пройшла через село.

     Наприкінці XIX ст. у Зимній Воді існувало 111 господарств, проживало 764 мешканці, серед яких переважну більшість становили поляки, а також було 83 німці та 55 євреїв. У цей час село досягло високого рівня економічного розвитку. Продовжувало своє існування прибуткове господарство при костелі. Великим господарством був маєток пана Міллера, німецького колоніста, який став роботодавцем для селян. Його землі тягнулися аж до села Суховоля. У власності Міллєра було велике озеро, у наш час біля якого дислокується є військова частина.

У 1893 році в селі було організовано товариство сільськогосподарників Зимної Води, котре проіснувало кілька десятиріч.

1 серпня 1914 року вибухнула перша Світова війна. У цей день прийшов посланець зі Львова до сільського уряду й дав наказ про загальну мобілізацію. Всі військовозобов’язані особи повинні до 24 години з’явитись та відбути на передову. Смертна кара чекала того, хто б відмовився. Декілька днів мобілізовані перебували у Львові, а пізніше їх відправляли на фронт. Деяка частина вояків була залишена для обслуговування залізниці, телефонним й телеграфним зв’язком та забезпечення армії технікою й продуктами. На території села відбувалися запеклі бойові дії між австрійськими та російськими військами.

У 1915 році в Зимній Воді був розміщений великий табір і польові кухні російської армії, які годували не лише військових, але й цивільних, з метою надання підтримки російській армії місцевим населенням. Взимку 1914–1915 рр. тут отаборився загін черкесів. Проте, через постійні скарги селян військове командування змінило місце його дислокації, де стояли аж до Великодніх свят. Згодом розпочався відступ російської армії, разом з яким вони в селі позабирали в селян коней та корів. Навесні 1915 р. відступаюче російське військо підірвало залізничний міст, спалило 4 будинки, котрі належали залізниці, залізничну станцію, українську школу.

До Першої світової війни Зимна Вода — це типове село, в якому проживало 742 католики і тільки 78 чоловік, які вважали себе греко-католиками. Церква Воздвиження Чесного Хреста, яку відвідували українці, була побудована в Рудно, а в Зимній Воді діяв костел.

У 1918 р., після того як Австро-Угорщина зазнала поразки у Першій світовій війні, у Львові 1 листопада того ж року спалахнуло повстання легіону УССів, результатом якого 9 листопада стало проголошення створення ЗУНР. На залізничній станції Зимна Вода підслухано телефонну розмову про те, що з Кракова до Львова має прибути ліквідаційна комісія, щоб перебрати владу і приєднати Галичину до Польщі. Місцевий загін УСС, який очолював житель села Рудно Байцар, розібрав залізничні рейки і не допустив ліквідаційної комісії до Львова. У цей же період на території Зимної Води проходили жорстокі бої між УСС, УГА та польськими оборонцями.

Після 1921 року, згідно з Ризьким мирним договором, Східна Галичина знову відійшла до Польщі. Поляки масово переселялись у Зимну Воду. Почалась друга хвиля польської колонізації.

У період з 1920 по 1939 рр. тут було збудовано 300 двоповерхових вілл, власниками яких стали львівські державні службовці та залізничники. У 1923–1924 роках з’являються також нові будівлі, господарі яких — Міллер, Рупп, Ганс і Пірцель. З’являється багато поселенців з німецькими прізвищами, і з цього часу частина Зимної Води називається Міллєрівка. Цьому сприяло і те, що Зимна Вода була популярною рекреаційною зоною для львівського панства.

До другої світової війни населення було переважно польським, а ті декілька українських родин, що залишились тут, змушені були перейти на «польське».

Наближався 1939 рік…

23 серпня 1939 року був підписаний славнозвісний договір про ненапад між Німеччиною та Радянським Союзом (Пакт Молотова — Ріббентропа), який гарантував нейтралітет Радянського Союзу в конфлікті Третього Рейху з Польщею та країнами Заходу, та давав можливість повернення Радянським Союзом втрачених Росією в Першій світовій війні територій. До договору додавався секретний протокол, яким визначались радянські та німецькі «сфери впливу» в Північній та Східній Європі. Цей договір вирішив долю народів, які тривалий час проживали мирно, а тепер через політичні ігри Радянського Союзу та Німеччини вимушені полишати свої домівки.

1 вересня, майже через тиждень після підписання пакту, була розпочата Німеччиною та Словаччиною військова операція проти Польщі. У відповідь Велика Британія і Франція, згідно з попередніми домовленостями з польським урядом, 3 вересня 1939 року оголосили війну Німеччині, що ознаменувало початок Другої світової війни. Військові дії (війна) між Польщею та Німеччиною була швидкоплинними й тривали 22 дні.

О п’ятій годині ранку 17 вересня (через 17 днів після наступу Вермахту на територію Польщі та після переходу німецьких військ річки Сян) передові і диверсійно-штурмові загони Червоної Армії перетнули радянсько-польський кордон та розгромили польську прикордонну охорону. Перші години операції підтвердили дані радянської розвідки про відсутність значних угруповань польських військ, що дозволило прискорити наступальні дії. Одержавши повідомлення про перехід Червоною Армією польського кордону, німецьке командування віддало наказ військам зупинитися на лінії Сколе — Львів — Володимир-Волинський — Брест — Білосток, тобто відповідно до пакту Молотова-Ріббентропа, кордон було встановлено по річці Сян.

19 вересня радянські війська підійшли до Львова. Тут Червона Армія зустрілась з частинами Вермахту, які вже упродовж майже тижня блокували в місті 15-ти тисячний польський гарнізон на чолі з генералом Владиславом Лангнером. Внаслідок переговорів між радянським і німецьким командуванням німці відійшли з цього району. Червона Армія здійснила декілька невдалих спроб здобути Львів. 22 вересня 1939 року після переговорів з радянським командуванням львівський гарнізон погодився капітулювати на почесних умовах, які, втім, не було виконано. При виході з міста обеззброєні колони поляків були оточені частинами Червоної армії і НКВС та відправлені до концтаборів. Таким чином було окуповано територію східної Польщі (Західної України), узгоджену в пакті Молотова-Ріббентропа.

Разом з німецькою армією, виїжджали і німецькі колоністи Зимної Води. У грудні 1939 року була заснована комісія з переселення, повернення на батьківщину, з поновленням своїх громадянських прав, осіб, які під час війни опинилися за межами своєї країни та перебували тривалий час поза батьківщиною. Комісія складалася з трьох осіб — одного райхсдойчера з Берліна, мешканця міста Львова Рудольфа Войзе та одного місцевого мешканця. Охочих переселитися була дуже велика кількість, які добре розуміли, що значить жити під владою більшовиків. Новоприбулих переселенців поселяли у історичній області Силезія (нині вона поділена між Польщею, Чехією та Німеччиною, згідно з рішеннями Ялтинської та Потсдамської конференцій). 16 січня 1940 року жінки з дітьми були відправлені у товарних вагонах зі станції Зимна Вода до Перемишля, а наступного дня, 17 січня, чоловіки возами поїхали у слід за ними. Таким чином була розпущена та припинила своє існування євангелістська організація Зимної Води.

Перед від’їздом деякі мешканці Рудна, Зимної Води, Суховолі прийшли, щоби попрощатися зі своїми сусідами. На згадку про себе від’їжджаючі подарували святий образ, намальований олійною фарбою для греко-католицької церкви. У Зимній Воді цей факт засвідчує, що відносини між українцями та німецькими колоністами були добросусідськими, теплими та щирими. Ще на початку 1939 року колонію «Кальтвассер» перейменовано у Волю Конопницьку та була заснована громадська Рада (пол. Gmina Zbiorowa), до якої належали мешканці сіл Зимна Вода, Воля Конопницька, Холодновідка, Лапаївка та Рудно. А головою громадської Ради в Зимній Воді обрано колишнього очільника «Кальтвассеру» Рудольфа Вершера.

З документів відомо, що з 1942 по 1943 р. село Зимна Вода з територією «Кальтвассеру» належали до Львова. У роки війни на території села бої не проводились, але окупаційна влада заснувала тут єврейське гетто, куди звозили євреїв із навколишніх сіл. Зондеркоманди розстрілювали євреїв на сучасній вулиці Сірка (колишня вулиця Міцкевича).

У липні 1944 році село було звільнене від німецької окупації. Під час відступу німецьких окупантів у 1944 році приміщення станції було зруйновано. Зруйнованим залишився також перехідний залізничний міст через залізничну колію, залишки якого у 1948 році перевезли на Левандівку у Львові.

Танк,який у 1941 р. провалився на мості навпроти сьогоднішньої сільської ради і пролежав там до 1950 р.

Під час другої світової війни 98 жителів села брали участь в її діях зі сторони Радянського Союзу. З них 34 нагороджено орденами і медалями.

З липня 1944 року село, як і вся західна Україна, стало частинкою Радянської України в складі СРСР.

З приходом радянської влади кардинально змінився національний склад населення Зимної Води. До Другої світової війни відсоток українського населення у селі становив 10-15%, а на час проголошення незалежності України кількість українців становила близько 96%. Із закінченням Другої світової війни доля села та тодішніх його жителів була досить сумною. Відповідно до домовленостей між керівництвом Радянського Союзу та Польщі про обмін населенням, польське населення змушене було покинути свої домівки і виїхати до Польщі. Будівлі, залишені ними були оголошені державною власністю.

На їхнє місце радянська влада почала заселяти депортованих українців Закерзоння — жителів Холмщини, Підляшшя, Надсяння, Лемківщини.

З 1945 року розпочалась в Зимній Воді робота з організації радянської влади. Були зібрані загальні збори тоді ще нечисельного села, створена сільська рада та обраний виконком. Першим повоєнним головою виконкому Зимноводівської сільської ради був обраний (призначений) Мусійовський Іван Андрійович, а членами виконкому Ковалевич Анна Петрівна (секретар), Скавіна Т. Д., Чапський С. М., Гірняк О. М., Хомишин А. М., Грачов В. І.. Зимну Воду було перейменовано у Водяне.

Докладної інформації щодо роботи першого виконкому не маємо, проте, очевидно, що він займався поселенням депортованих з Польщі сімей, роз’яснювальною роботою щодо утворення колгоспу, обліком громадян, земельними питаннями тощо

У 1946 році на місці сьогоднішнього заводу нестандартного обладнання було відкрито артіль ім. Б.Хмельницького. Перший виконком працював із 1945 по 1950 рр. Основним його доробком була організація у 1950 році колгоспу ім. Калініна. Першими колгоспниками стали: Козак Євген, Хомишин Михайло, Новак Андрій, Кузьмич, Гірняк, Чапський і багато інших.

27 січня 1951 року засіданням сесії Водянської сільської ради депутатів трудящих ІІІ скликання, відкритим голосуванням, головою сільської ради обрано — Верпкера Мирона Йосиповича, заступником — Шумаду Василя Паньковича.

А VII сесія Водянської сільської ради трудящих ІІІ скликання 3 серпня 1952 р. обрала головою сільської ради Грачова Василя Олексійовича. З 1954 по 1958 рр. сільським головою був виходець із знищеного поляками села Мавковичі, що недалеко від Перемишля, Петро Степанович Пітуля. За час свого головування він приписав у селі 22 греко-католицьких священиків, хоча їх переслідувала комуністична влада. При переселенні із Польщі Петро Степанович привіз із собою образ св. Івана Богослова, а ставши сільським головою і, одночасно, головою церковного комітету, встановив у 1954 році цей образ в костьолі св. Катерини. З цього часу костьол став церквою св. Івана Богослова.

Під час головування Пітулі, у 1957 році відбулося об׳єднання дрібних колгоспів Водяного, Холодновідки, Конопниці, Рудна та Білогорщі у велике колективне господарство ім. Ілліча. Правління колгоспу розмістилося в нашому селі.

Через те, що Петро Степанович не захотів поступати в члени комуністичної партії, був звільнений з посади голови. Його наступником — виконуючим обов’язки голови — стала Євгенія Миколаївна Падко.

А вже першою сесією Водянської сільської ради депутатів трудящих VI скликання, котра відбулася 11.03.1959 року, при відкритому голосуванні її було обрано головою сільської ради.

За час каденції Євгенії Миколаївни суттєво збільшилась кількість мешканців села. Ті люди, котрі не бачили перспективи живучи у віддалених від Львова селах і працюючи за копійки у колгоспах, почали масово виїжджати на роботу до Львова. Намагалися поселитися у Водяному. Особливо багато осіло в нашому селі вихідців із Мостиського, Городоцького, Самбірського та Старосамбірського районів. Багато в цей час осіло у нас також людей, що повернулися із сталінських таборів з Сибіру, Казахстану, крайньої півночі Росії і Далекого Сходу. Почалося інтенсивне житлове будівництво.

За час головування Євгенії Миколаївни було заасфальтовано вул. Тургенєва (тепер Шухевича) та частину вул. Миру — до залізничної станції Зимна Вода. У 1965 році став до ладу дослідно-експериментальний завод нестандартного обладнання. Працювала Євгенія Миколаївна головою сільської ради до 1967 року.

У 1968–1972 роках на посаді голови сільської ради працював Микола Порфирійович Воротник. В часи його головування продовжилося інтенсивне переселення в село нових мешканців та інтенсивне будівництво житла.

За головування Воротника було багато зроблено для зміцнення матеріальної бази сільських шкіл, дільничої лікарні.

Протягом 60-х та на початку 70-х років у селі поселилося багато греко-католицьких священників та монахинь. Почали вони підпільно, в приватних будинках, проводити богослужіння. Представники радянської влади, КДБ називали село «уніатським розсадником».

Оскільки греко-католицька церква була заборонена з 1946 року, як ворожа для радянської влади, греко-католицькі священики та монахині постійно зазнавали переслідувань.

Прикладом таких переслідувань є доля священика Гірняка Мар’яна, котрий їздив селами Мостиського, Городоцького та Яворівського районів відправляючи Святу Літургію. У 1983 році о. Гірняка заарештували. Після знущань над ним у Городку, священник помер.

Протягом першого півріччя 1973 року головував у селі Михайло Федорович Зуб. За цей короткий проміжок часу він встиг підремонтувати гравієм вулиці Миру та Суховільську, виготовив документи на будівництво моста через річку.

З червня 1973 по 1979 роки головою сільської ради с. Водяне обиралася Галина Петрівна Бойко-Попович. За час її керівництва було зроблено немало добрих справ. Оскільки Водянська сільська рада включала також села Білогорщу, Холодновідку, Лапаївку та Конопницю, роботи для сільського голови було досить багато. Так, Галина Петрівна зуміла добудувати клуб та відремонтувати медпункт в Конопниці; провела капітальні ремонти медпункту та клубу в с. Білогорща, дороги з Білогорщі до Левандівки.

У 1975 році з її ініціативи було реконструйовано міст через річку біля сільської ради.

У 1978 році Галина Петрівна їздила з клопотанням про виділення коштів для будівництва сільської ради до голови Ради Міністрів УРСР. Такі кошти було виділено та розпочато будівництво приміщення сільської ради. В ці ж роки виготовлена технічна документація на газифікацію села. В час головування п. Попович в селі активно розвивалася художня самодіяльність, а хору заводу «Нестандартного обладнання» у 1976 році було присвоєно звання «Народного».

З 1980 по 1984 головою сільської ради працював Володимир Григорович Курносов.

За час його каденції було завершено будівництво нового приміщення сільської ради; встановлено АТС на 200 номерів, розпочато добудову школи № 2; виготовлено технічну документацію для будівництва школи № 1 на 1176 учнівських місць, побудовано магазини по вул. Суховільській та Сонячній. Танцювальному колективу Будинку культури присвоєно звання «Народний».

Проте, мешканці Зимної Води найбільше є вдячними Курносову за те, що під його керівництвом у 1983 році розпочалися роботи з газифікації села. Завдяки старанням Курносова В. Г., Стадника С. І., Мартинишина Є. Ю., котрі неодноразово зверталися до Кабінету Міністрів УРСР та особисто їздили до Києва, в порядку експерименту, як для найбільшого села України, було дозволено утворити кооператив мешканців села для газифікації. Цей кооператив очолили С. І. Стадник та Є. Ю. Мартинишин. І вже у 1984 році була побудована перша газорозподільча станція по вул. Шевченка.

Суттєвий вклад у газифікацію Зимної Води вніс наш мешканець Б.Дацко. Саме завдяки йому було прокладено газопровід від ГРП № 5, що на розі вулиць Львівської та Сірка до ГРП № 3 по вул. Крип’якевича та до школи № 1.

Немалий вклад у газифікацію села зроблено дирекцією заводу нестандартного обладнання на чолі з Несеним М. А. За кошти заводу було закуплено для газифікації села понад 5 км газових труб.

Наступною важливою справою, котру розпочав Володимир Григорович, був початок будівництва школи № 1.

Недовгою, проте плідною, на посаді голови сільської ради була робота Анатолія Онуфрійовича Ткаленка. Протягом 1985–1987 років під його керівництвом продовжувалися роботи з газифікації села та будівництва школи № 1. Велику допомогу в питаннях будівництва школи надав Б.Дацко. Також в час головування Ткаленка було відкрито продуктовий магазин по вул. Шашкевича.

За час керівництва з 1987 по 1989 роки Володимиром Петровичем Венгрином було здано в експлуатацію школу № 1, побудовано біля школи газову котельню, продовжено роботи з газифікації села. Через господарський двір радгоспу «Львівський» продовжено вул. Заньковецької до вул. Мазепи.

В надзвичайно складний і відповідальний час, з 1989 по 1991 рр., прийшлося головувати у Водяному Будзанівському Борису Андрійовичу — головою ради та Баландюху Петру Васильовичу — головою виконкому.

Це був час розпаду радянського тоталітарного режиму, пробудження національної свідомості, великого піднесення народу. Але, разом з тим, це був час, коли розпадались державні підприємства, колгоспи, а люди втрачали роботу.

Одним із дієвих заходів для підтримки людей в цей час було виділення городів в с. Конопниця площею 9 га та виділення земельних ділянок під будівництво житла, в першу чергу, багатодітним сім’ям.

Багато роботи проводилося в царині національного відродження: демонтаж пам’ятника Леніну (червень 1990 р.), перейменування вулиць села, котрі носили імена діячів тоталітарного режиму, повернення селу історичної назви «Зимна Вода», повернення з 18 листопада 1989 церкви в лоно Греко-Католицизму, проведення національних та фольклорних свят, розповсюдження національних прапорів, виготовлення табличок на перейменовані вулиці, встановлення у серпні 1990 року на фасаді сільської ради національного герба України — Тризуба.

На кінець 80 років припав початок розпаду СРСР. У цей період почали формуватися громадсько-політичні організації, зросла політична активність громадян України. У цих процесах активну участь брали і жителі нашого села. У 1989 році було відновлено діяльність товариства «Просвіта». Його керівником стала Надія Олександрівна Малиха. З її ініціативи утворено гуртки художньої самодіяльності, які часто виступали з концертами в нашому селі, а також в Рудному, Оброшино, Ставчанах, Пустомитах. Значний 

особистий внесок в справі формування національної свідомості, відродження історичної пам’яті, піднесенню духовності мешканців нашого села зробив Зеновій Ступак.

У 1989 році в селі також було утворено осередок громадсько-політичної організації «Народний Рух України за перебудову» (згодом Рух)

Активними учасниками Руху були Пінянський Роман, Мацишин Ярослав, Сарвас Михайло, Цура Степан, Семак Степан, Гопей Роман. Вони брали участь у мітингах в Рудно, у Львові; закликали людей до відстоювання ідеї суверенітету України, відродження української мови та культури; наголошували на утвердженні демократії в державі, засуджували тоталітарну систему, закликали до повалення існуючого ладу. Найактивнішими учасниками мітингів були Михайло Сарвас, Михайло та Борис Будзанівські, Ольга Заразка та багато інших жителів села.

Велику роботу з упровадження української мови та культури проводило товариство «Української мови та культури», утворене ще у 1988 році. Активними учасниками ТУМу були Стадник З. А., Сидір Д. Т., Поліщук Г. М., Качмарик М. А. Це товариство поширювало національні ідеї, виступало за утвердження української мови у всіх сферах суспільного життя. Члени товариства часто проводили різноманітні акції, а в січні 1989 році були учасниками живого ланцюга від Львова до Києва в честь 70-річчя Злуки ЗУНР та УНР. У загальному в цій акції брали участь біля 120 мешканців Зимної Води. Наглядним прикладом того наскільки активними були мешканці нашого села у боротьбі за незалежність є вчинок одного із наших активістів — Михайла Сарваса. Коли у 1989 році з візитом до Києва приїхав Генеральний секретар ЦК КПРС М.Горбачов, Михайло Сарвас вирішив подарувати йому один з томів В.І Леніна, де було надруковано працю «Право націй на самовизначення». Але, коли охорона не допустила п. Михайла до Генерального Секретаря компартії СРСР, тоді він кинув цю книжку Горбачову на голову. За такий вчинок М.Сарваса заарештували і на декілька днів закрили до в’язниці.

Після прийняття 16 липня 1990 року Верховною Радою УРСР Декларації про державний суверенітет України, відбуваються радикальні зміни не тільки в державі, але і в нашому селі. Так, церква Св. Івана Богослова повернулась до греко-католицизму. А 18 січня 1991 року у військовій частині, котра міститься на території села, отець Богдан провів богослужіння, а військовослужбовці разом з командиром частини підполковником Терешком Романом прийняли присягу на вірність Україні та українському народові. Це було велике свято, котре показало, що армія готова захищати інтереси українського народу. Досягти цього вдалося завдяки активній агітаційній роботі, що проводилася Б.Будзанівським, С.Семаком та Я.Мацишиним.

У 1991 році за ініціативи жителя нашого села Менчака В. П. було створене товариство «Милосердя». Воно надавало велику допомогу соціально незахищеним сім’ям, вело роз’яснювальну роботу серед мешканців села, а особливо, серед учнівської молоді.

Довготривала боротьба українського народу за створення незалежної держави завершилася 24 серпня 1991 року, коли на сесії Верховної Ради УРСР було проголошено « Акт незалежності України.»

Хоча українці отримали незалежну державу, розпочався, мабуть, не менш відповідальний період — період її утвердження і розбудови. Роки, що минули від дня проголошення Незалежності, були нелегкими. Не завжди виправданими і впевненими були дії нашої влади, адже Українська держава, як дитина, робила перші самостійні кроки, набувала досвіду, вчилася на власних помилках.

З цього часу в Україні втілилося багато з того, про що мріяли українці, до чого прагнули, бажаючи змін. Залишилася в минулому стара комуністична, тоталітарна система. Стали реальністю приватна власність, виборність влади, багатопартійність, наявність альтернативних джерел інформації, відкритість кордонів, можливість жити і діяти на власний розсуд. Виросло ціле покоління нових Українців.

Але разом з тим політична розрізненість, відсутність суспільного порозуміння, політичне безвілля нашої влади, корупція, призвели до серйозних розчарувань.

В такій непростій ситуації доводилося жити і працювати мешканцям нашого села, сільським головам та депутатському корпусу всіх Демократичних скликань.

Першим сільським головою Зимної Води вже в Незалежній Україні був Андрій Михайлович Шмілик. За період з 1991 по 1994 рр. він зробив багато добрих справ для нашого села і наших людей.

Під час його головування продовжились у селі роботи з газифікації Зимної Води та Конопниці, проводилася заміна старих електричних мереж, ремонт вулиць: Гоголя, Сірка, Мазепи, Львівської, Суховільської, була побудована символічна могила « Борцям за волю України».

В цей час сільською радою також було виділено земельну ділянку для будівництва греко-католицької церкви Св. Ап. Петра і Павла. Місце під церкву вибрали о. Петро Кузь (на той час парох церкви), голова сільради А.Шмілик та голова церковного комітету М.Шарак. Церковне братство та прихожани церкви Св. Ап. І.Богослова підтримали їхню пропозицію. Посвятив місце під будівництво церкви, камінь та хрест Митрополит Володимир Стернюк 12 липня 1991 року. В цей час також були виділені ділянки під будівництво православної церкви «Всіх Святих землі Української», що біля кладовища, для будівництва церкви в с. Лапаївка, для будівництва шкіл в с. Лапаївка та Конопниця. За сприяння Андрія Михайловича за рахунок спонсорських коштів була побудована Конопницька церква.

Дбаючи про інтереси людей, депутатський корпус села на чолі із п. Шміликом домігся відчуження від радгоспу Львівський більше ніж 300 га землі. Саме за рахунок цієї землі було надано понад 900 рішень, враховуючи Лапаївку, Холодновідку та Конопницю, на будівництво індивідуального житла. Це, в першу чергу, мікрорайони по вул. Гоголя, біля ШЕДу та під Суховолею. Багато землі також було передано мешканцям села для ведення особисте селянське господарство: біля ШЕД, під Басівським лісом; для городництва: біля Руднівського та Зимновідського цвинтарів, під Білогорщею, за кільцевою, біля ЗОСШ № 1, по вул. Суховільській.

Частина земель колишнього радгоспу «Львівський» та господарський двір господарства в цей час було передано фірмі «Галімпекс-склодзеркальний завод», 5 га землі передано фермеру В.Ващуку, 9 га фермеру Ю. Душному та 10 га фермеру М.Ковальському, 50,2 га землі було передано м. Львову під будівництво житлового масиву «Білогорща».

Працював Андрій Михайлович над тим, щоб приміщення інституту рідких добрив, що по вул. Тичини, перетворити на лікарню. Було отримане рішення обласної ради про передачу цього приміщення обласному управлінню охорони здоров’я. Проте, після наступних виборів ця справа не була доведена до кінця. Протягом 1992–1993 років завдяки старанням Андрія Михайловича була виготовлена проектна документація на будівництво каналізації. Проте, наступні керівники села не реалізували цього проекту.

Під час головування п. Шмілика, в 1994 році, від Зимної Води відокремилися як повноцінні адміністративні одиниці села Конопниця та Лапаївка.

Впродовж двох скликань, з 1994 по 2002 рік, сільську громаду очолював Василь Іванович Біда.

Мабуть, найбільш вдячними мешканці села повинні бути Василю Івановичу за те, що з його ініціативи було викуплене сільською радою приміщення колишнього клубу по вул. М.Вовчка і розпочато його реконструкцію під нову поліклініку, ряд сільських доріг підсипано вапняком. За головування Василя Івановича 21 га землі під Білогорщею було виділено мешканцям Зимної Води та Львова під садівниче товариство «Дари природи». Розпочалась активна приватизація присадибних земельних ділянок та ділянок для ведення особистого селянського господарства; 3,6 га землі було виділено по вул. Тичини кооперативу «Сигнал» під житлове будівництво. В цей час також передано у приватну власність та постійне користування ряд ділянок для ведення бізнесу: під будівництво заправки автомобілів товариству «Атмосфера-центр», ПП «Високий замок», ПП З.Світлику, під кафе «Ганна-Марія», магазин «Зелена хата», під автомийку по кільцевій дорозі.

З 2002 по 2006 роки на посаді сільського голови працював Володимир Петрович Возняк. Саме, під час його керівництва селом, розпочався певний рух з соціального розвитку села.

Активно велися роботи з будівництва нової поліклініки, були заасфальтованими вулиці Мазепи та Львівська, ряд вулиць підсипано гравієм, відновлено роботу КНС біля школи № 1, з ініціативи депутата Р.Савки розпочалися роботи з централізованого водопостачання кварталу забудови «Гоголя». За сприянням сільського голови та керівництва ТзОВ «Аркада-Х» було встановлено нову АТС-295 та проведено телефонізацію багатьох будівель житлового та комерційного призначення.

Багато зроблено Володимиром Петровичем для розвитку бізнесу на території села. Зокрема, передано в оренду 4 га землі для будівництва «Епіцентру», 2,7 га для будівництва житлового масиву «Сонячний край», 4,4 га для будівництва комплексу дорожнього сервісу та будинків готельного типу біля «Смолярні», 0,7 га для будівництва ресторану та торгового комплексу в «Хінському» лісі; навпроти ЗОСШ № 1 виділено підприємцям села ділянки для будівництва нотаріальної контори та магазину. За сприяння Володимира Петровича передано РДА ряд ділянок для ведення підприємницької діяльності за кільцевою дорогою.

Для вирішення житлових проблем мешканців села передано у власність 118 ділянок для індивідуального будівництва в кварталі «Південний», понад 2 га землі під житлове будівництво по вул. Городоцькій під Конопницею, біля 1 га під будівництво житла по вул. Тичини.

Великим є внесок Володимира Петровича у будівництво церкви Св. Апостолів Петра і Павла.

Черговою сторінкою в історії Зимної Води є період із 2006 року по 2010 роки. Характерною його відмінністю є те, що на хвилі загальнонародного піднесення, викликаного Помаранчевою революцією 2004 року, до органу місцевого самоврядування — сільської ради було обрано цілий ряд зимновідців це: А.Фукс, А.Гутник, М.Бодревич, З.Хома, Р.Савка, Я.Мороз, О.Саган, Н.Мочерад, В.Пащак, Л.Нагурський, А.Санницький, Ю.Франчук, С.Петрівська, Г.Дюк, Г.Гонсьор, Л.Кос, Д.Войтович, С.Огірко, В.Курівчак, В.Менчак, П.Коновал, Р.Малиняк, І.Безпалюк, О.Медвідь, В.Пиріг, Л.Баб’як.

Саме ці представники депутатського корпусу села та виконавчий комітет сільської ради в складі Саган О., Левчука М., Пехович Н., Давидко О., Холявки Г., Мазуркевича С., Запоточного І., Качмарик М., Клонцака Ю. на чолі із сільським головою В.Гутником, поставили перед собою амбітні плани.

У 2006 році заасфальтовано частини вул. Кобилянської, Західної, Мазепи, Львівської, Бандери, покладено асфальт біля сільської ради, щезли великі вибоїни на дорозі навпроти сільської ради, на мості появилися нові добротні поручні, однак це лише у центрі села. На окраїнах ситуація з дорогами залишається критичною, незважаючи на заяви «покращення доріг до наступного року».

У 2007 році за рахунок залучених коштів прокладено асфальт на цвинтар і по цвинтарі, підвезено гравієм вул. Січових Стрільців, частину вул. Сірка, дорогу в лісі. Прокладено ряд водовідвідних труб на вулицях: Яворницького, Курбаса, Січових Стрільців та в лісі. У 2008 році за рахунок кооперування бюджетних та залучених коштів було заасфальтовано 720 м.п. вул. Заньковецької, завезено 88 «Камазів» вапняку для ремонту вул. Івасюка та Озерної, підвезено відпрацьованим гравієм вулиці Кобилянської, Галицьку та В.Великого. Також у 2009 р. покладено 307 м.п. асфальту по вул. Суховільській.

Протягом другого півріччя 2007 року було побудовано новий міст через річку по вул. Шкільній. З метою попередження нещасних випадків, через обласну ДАІ виконком сільської ради домігся встановлення на перехресті вул. Городоцької та Заньковецької світлофора.

Вже у 2006 році було виготовлено проект на першу чергу каналізування. Відповідно до плану роботи сільської ради, роботи з каналізування села були розпочаті у 2007 році. З червня і ще до кінця року прокладено до Львова два напірних колектори; виконано методом горизонтально направленого буріння ряд проколів по-під річкою, по-під вул. Шухевича, кільцевою дорогою, двома гілками залізничних колій.

Протягом 2008 року вже було розпочато підготовчі роботи з будівництва КНС, прокладено самопливний колектор по вул. Івасюка та Озерній. У 2009 році планувалося завершити будівництво 1-ої черги каналізаційних мереж та споруд. Проте, дане завдання не виконано з двох причин. По-перше, у зв’язку з великим дебетом ґрунтових вод та плавунів у місцях прокладання каналізаційних колекторів та будівництва насосної станції, були внесені зміни до проекту.

Не менш важливою справою, котру було розпочато у 2005 році і продовжено в 2007 році, є роботи з водопостачання. Вони проводилися за рахунок залучених коштів та коштів мешканців нашого села. У 2007 році біля «Смолярні» було побудовано насосну станцію та закуплено обладнання для неї, прокладено біля 5-ти км водопроводу, підключено до водопостачання понад 100 житлових будинків. Протягом 2008–2009 років ця робота була продовжена. І вже станом на 1 січня 2010 року в селі маємо біля 28-ми кілометрів водопроводу та підключено 1070 споживачів.

В кінці 2006 року здано в експлуатацію нову поліклініку. У 2007–2009 роках за рахунок бюджету сільської ради та залучених коштів придбано багато обладнання для дільничої лікарні, нові стоматустановки, поміняно проводку в приміщенні лікарні, зроблено ремонти старих приміщень. За кошти району закуплено сучасний рентгенапарат, апарат ультразвукової діагностики, автомобіль швидкої медичної допомоги.

Протягом 2007 року було зроблено реставрацію Народного дому.

Серйозним кроком у 2007 році було розроблення і затвердження проекту забудови громадського центру села. Даним проектом передбачено побудувати дитячий садок на 150 місць, спортивний центр, будинок культури, торгово-побутовий центр та групу 4-х поверхових будинків. І, починаючи саме з 2007 року, цей проект почав втілюватися в життя. Було відведено земельну ділянку та виготовлено проект дитячого садка на 150 місць. А у 2008 р. сільською радою розпочато його будівництво. У 2007-09 рр. в приміщенні старого садка були замінені всі вікна, електромережа, зроблено внутрішній ремонт, закуплено нові ліжечка, холодильник, зроблено нову огорожу, встановлено дитячий майданчик. Садок став гарним і затишним.

Як і планувалося, з ініціативи сільської ради, у 2008 році була проведена реконструкція символічної могили «Борцям за волю України». До цієї важливої справи долучилися підприємці нашого села Вол. Ваславик та Ю.Ткач.

У 2008 році мешканцем нашого села О.Крушельницьким виготовлено проект будівництва стадіону в Хінському лісі. А у 2009 р. — розпочаті роботи з його будівництва; за рахунок залучених коштів, облаштовано три дитячих майданчики: по вул. Грушевського, Львівській та Сонячній.

Протягом 2007–2010 років в селі проводилося цілий ряд культурно-масових заходів: вечір до 100 річчя С.Бандери, свята коляди, Шевченківські вечори, дні рідної мови, районний фестиваль духовної пісні, концерти до дня Матері, свято Івана Купала за участю фольклорного колективу із Любельського староства Польщі, дні Незалежності, вечір пам’яті В.Івасюка, Андріївські вечорниці, свята Миколая та багато інших.

Новинкою 2010 року стало проведення розважального заходу для школярів «Ура, канікули!!!», ініціатором та організатором якого була голова товариства «Просвіти» ЗОСШ № 2 Наталя Гудима.

Багато років чарує зимновідчан своїм прекрасним співом сільський хор «Обрій» під керівництвом М.Дацка. Обрій неодноразово брав участь та ставав лауреатом фестивалів «Політ на зраненім крилі», «Пісні незабутого краю», святі «Світло Маркіяна» та інших.

А позитивним моментом є те, що в Народному домі функціонують гуртки народного та сучасного танцю, бойовий гопак, «Пласт», тренажерний зал. Усі охочі мають змогу задовольнити в цьому плані свої бажання.

1. с.Зимна Вода Пустомитівського району Львівської області Україна 81110.

Свої духовні потреби мешканці села мають змогу задовільняти у трьох діючих  церквах: греко-католицьких – Св.апостолів Петра і Павла та Св. Івана Богослова , православній – Всіх Святих землі української.

Серед пам’яток архітектури у селі збереглися:

• Костел св. Катерини (1625 р.) — як пам’ятка історії; а як діючий храм — Храм Святого Івана Богослова.
• Храм Воздвиження Чесного Хреста (1678 р.)

• Вілли періоду класицизму на вул. Миру — «Mrówka» (укр. — мураха), «Tosia», «Podolanka»;
• на вул. Львівській — «Marzenie» (укр. — мрія) та інші.

«Сплячі» леви з-під входу до фамільного гробівця, одного із власників села пана Міллєра, що знаходився на території його маєтку (нині територію займає військова частина), нині прикрашають вхід до Порохової Вежі на вул. Підвальній у Львові.